Юрий Шевцов - Об украинской антисемитской националистической версии голода 1933 года

Перше, ніж пред'являти злочинцям рахунок (спочатку хоч би в науково-публіцистичному нарисі), необхідно відповісти на запитання: чому жиди, що довгий час були правлячим народом у Московській імперії — СССР й повністю керували виконавчими та репресивними органами в 20-30-х роках 20 століття, чинили геноцид українців? На це є кілька причин. 1. Ненависть жидів до всіх людей взагалі, яка Торою деякими іншими книгами "Старого заповіту" та Талмудом прищеплюється їм у жидівських школах, синагогах та вихованням у сім'ї. "Аби вони (жиди) могли убити нас усіх, вони б, звичайно, із задоволенням це зробили..." писав Мартин Лютер ще в 16 ст. [18, с.99]. Ненавистю жидів до людей можна пояснити червоний терор, спрямований проти москалів, українців, білорусів та інших корінних народів Московської імперії. По відношенню до українців терор перейшов у геноцид, засвідчений голодоморами 1921-22 pp., 1932-33 pp., масовими винищенням та виселенням нашого народу на протязі всіх 30-х років, зокрема із Західної України 1939-41 pp. На це є свої підстави. Звичайно, "підстави" з точки зору жидів, але не цивілізованих людей. 2. Особлива ненависть жидів до українців. Тисячу років тому між Північним Кавказом, Волгою та Доном існувала Хозарська держава, створена близько спорідненими тюркськими племенами. На початку дев'ятого століття її правителі прийняли юдаїзм і зробили його державною релігією. Хозарська держава була єдиною юдейською державою середньовіччя й найбільшою юдейською державою взагалі за всю історію. В 10-11 століттях після походів наших предків русів на Хозарію (965 р. — Великий Князь Святослав; 985 р. — Великий Князь Володимир; 1083 р. — Тмутараканський (Кубанський) Князь Олег) Хозарська держава перестала існувати. Отже, від Хозарсько-юдейської держави слід пропав. (Вай, вай! Хіба таке можна забувати й прощати?!). Але не від юдеїв-хозар. Значна частина їх розсіялася по Кавказу та Європі. На 85 % сучасні жиди — то юдизовані хозари ("ашкеназі"). Це установлено серйозними науковими дослідженнями, зокрема, і жидівськими (див.[9,12,19], де є посилання на різні джерела). Жиди це добре знають, але офіційно не визнають, бо тоді їхні претензії на Палестину стають безглуздими. Ну й що, скаже читач. Яке це має відношення до нашого часу? Якщо виходити з нашої вдачі, то ніякого. Але жиди живуть і діють не за нашою вдачею, а за своєю, юдейською. А вона їх вчить, що помста — то священне почуття: "Око за око, зуб за зуба, — яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому. А хто заб'є людину, буде забитий" [20, ЗМ:20,21]. Найгуманнішою частиною Старого заповіту, який є нічим іншим, як пом'якшеним перекладом жидівської "святої книги", є Книга псалмів. Але і тут є незчисленна кількість закликів до помсти над гоями. Так, звертаючись до Саваота-Єгови, жиди просять: "Нехай їхнє село спустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!" [Пс.69, вірш 26]. Для нас все це здається неймовірним, бо ми виходимо зі своєї логіки та своєї моралі, в основі якої лежить християнський світогляд з його любов'ю, прощенням та милосердям. На цьому, на нашій довірливости та доброті, жиди нас і ловлять. "Катехиз жида в СССР" прямо закликає їх діяти так, щоб ми в це не могли повірити, щоб ми цього не могли збагнути. Нанесені в минулому нам образи ми швидко забуваємо, але для жидів час ніякого значення не має. Не лише до 1917 р. у Московії, але і в наш час в Ізраїлі взаємовідносини між жидами регулюються на основі релігійних книг (Танах, Талмуд), складених 2500-1500 років тому. Уявіть собі, що в Україні взаємовідносини між українцями регулювалися б не Конституцією і сучасним законодавством, а "Руською правдою" Ярослава Мудрого, складеною у першій половині 11 ст. Це було б дикунством. Але із цього стану значна частина жидів не вийшла по сьогоднішній день. Відомо, що жиди — всесвітні упирі, які жили кров'ю того народу, серед якого поселялися. Скільки крові вони випили з українців, кожен може дізнатися з роботи [15]. Час від часу народне терпіння обривалося, й народи вибухали погромами та вигнанням жидів. Перше засвідчене самими жидами вигнання їх було з Єгипту [20, 1М]. Останній крупний погром був за часів Другої світової війни, коли було знищено біля 1 млн. жидів. Вичерпувалося терпіння і в українців. Визвольна війна 1648-1654 pp. під проводом Б.Хмельницького в значній мірі була спровокована жидами й спрямована проти них. Жидів в Україні тоді загинуло біля 10 тис., вони ж пишуть, що 500 тис., хоч в Польщі, Литві та Україні їх тоді всього жило не більше 100 тис. Від того часу по сьогоднішній день для жидів Богдан Хмельницький — "Хмєль-злодєй", а українці — страшні погромники. Українці чинили погроми жидів і пізніше, зокрема, за часів Коліївщини 1768 p., бо жиди разом з ляхами немилосердно грабували й знущалися з нашого народу. Під час жидо-москальської інтервенції і війни за поневолення Руси-України 1918-21 pp. жиди винищили 1 млн. українців [17], про що ми давно забули. Але жиди не забули, що в цій боротьбі загинуло 30-50 тис. жидів, й вважають нас страшними погромниками. На протязі багатьох століть жиди чинили страшні насильства над українцями. У цьому винні ми самі, бо дозволили сісти собі на шию цим упирям. Інколи, дуже рідко, наш добрий та лагідний народ не витримував й вибухав протестами-повстаннями, під час яких, зрозуміло, гинуло дуже мало жидів. Але жиди ніколи не звинувачують й не картають себе за злочини, що вони чинять Нам чи іншим народам. Після прочуханок вони принишкують й затаюються, вичікують слушної години, щоб помститися. У них це називається "господнім добрим часом". Для жидівського світогляду (юдаїзму) найхарактернішою рисою є ненависть до всіх нежидів та жадоба помсти. Соломон Лур'є у виданій в Петрограді 1922 р. роботі "Антисемитизм в древнем мире" ([13, с.291-358]) погоджується з Ед.Мейером, що "...Ввиду своего бессилия в ближайшее время, евреи охотно хоть в фантазии погружаются в мечты об истреблении язычников (тобто, усіх нежидів) — А.К.)... Для еврейского национального духа (жажда мести) не менее характерна, чем проявляющееся в других писаниях универсалистическое мировоззрение..." [13, с.316]. Що ж заважало жидам здійснити цю жадобу помсти? Виявляється,... "им всегда противостояли "хозяева страны", государственные организмы с выработанной военной, административной и полицейской системой, в которую они входили как иностранцы...". Захопивши владу в Московській імперії й установивши тотальну диктатуру, цих "иностранцев" уже не стримували "хозяева страны" та державні структури, й мрію вони зробили дійсністю. Особливу лють викликали у них селяни як носії ненависної їм європейсько-християнської культури, та сільський труд, до чого жиди непридатні. Масові погроми українців під час жидо-більшовицької інтервенції в Україну 1918-21 pp., голодомори 1921-22 pp., 1932-33 pp., масові вбивства та виселення українців в 1929-1941 pp. — все це було вчинено для здійснення клятви над "гайдамаками", складеної на престіл Єгови, жидівським "господнім добрим часом". Це була справа рук не лише жидів в СССР, але усього світового жидівства, про що говорять як наведені у цьому нарисі факти, так і ще більша кількість не наведених, але добре відомих. Ось ще одне із свідчень самих жидів: "Представником від уряду до нашої "Joint Distribution Commission" був виділений молодий жид Капустянський, який носив медалі за хоробрість і відданість Совєтам, бо це він керував справою ліквідації, як вони говорили, бандитів України, і він зробив добрий джаб... Він не крився зі своїми подвигами: ми стерли цілі селища і повбивали населення, щоб знищити місце схову для бандитів. Він захоплено розповідав про тортури, які вони застосовували до населення, їх стратегію в ловлі бандитів і його особисті акти у виконанні тортур, бо він був одним із тих, що виконували цю брудну роботу... Я є щасливий, — говорив він, — що мені надано привілей мститися за злочини проти мого народу і я буду продовжувати робити це, поки мене не уб'ють" ("Borne a Jew" by B.Bogen, p.311-312, цит. за [14, с.173]). Чи змінилося ставлення жидів до українців від того часу? Ні в найменшій мірі, бо воно визначається такими положеннями: "всі українці відомі антисеміти від найдавніших часів до сьогодні... Всіх антисемітів треба винищувати як найгірших злочинців" (Мордель Джорг, редактор ізраїльського журналу "Круг", цитовано за 22, с.95, 96). Під час Другої світової війни українці врятували тисячі жидів (не від великого розуму, а від великого дурисвітства), мабуть, більше, ніж будь-який інший народ у Європі, але це не заважає жидам вважати, що українці мало не партнери Гітлера, "наці-криміналес". Не маючи на це доказів, вони фабрикують справу про співпрацю з фашистами на громадянина США українського походження Івана Дем'янюка, возять його у клітці по всьому Ізраїлю, показують і розказують дітям, які страшні ці українці. (Врешті-решт за відсутністю доказів невинного чоловіка довелося відпустити). І це в той час, коли Нюрнберзький міжнародний суд за злочини проти людства не засудив жодного українця, але засудив 48 жидів! (див.[21]). І не дивно, бо "серед табірного начальства, тих же жорстоких капо, а також в зондеркомандах", які тероризували, знищували й ховали в'язнів, було багато жидів, як свідчить відомий художник, колишній в'язень концтаборів Михайло Савицький [23]. На жаль, голодомори, масові розстріли та виселення, Друга світова війна та події після неї нічому не навчили українців. Але якщо ми не тямимо вчитися на чужих помилках, то врешті-решт треба ж колись почати вчитися на власних нещастях.

Юрий Шевцов - Об украинской антисемитской националистической версии голода 1933 года